ПІСЛЯ ГІРКОТИ 1999-го - СПРАВЖНЯ НЕЗАЛЕЖНІСТЬ?

Зараз багато говорять про вибори і порівняють їх з виборами 1994 року. Десять років тому, у 1994-му, обидва претенденти на пост президента країни мали однакові ініціали - Л. К. і їхні імена були однаковими - Леонід. Тепер, у 2004-му, обидва претенденти також мають однакові ініціали - V.Y. (на англійській мові або за латинським правописом) і їхні імена так само однакові - Віктор! Чи не тому всі згадують 1994-й, а не 1999 рік? Ні, не тому.
Люди згадують вибори 1994-го, бо в пам'яті у них залишився хоч невеликий, але приємний присмак від першої демократії та можливості вибору. Якщо говорити про 1999 рік, то все було навпаки. Справжнього вибору не було. Вся країна знала, хто стане президентом. Була лялькова (кишенькова) опозиція - ліва альтернатива в особі лідера комуністів Петра Симоненка. Знову ж усі знали, що він не набере необхідної кількості голосів. Вистава "Вибори" відбулася, щоб залишити Кучмі печатку президента ще на один термін. Згадайте, як брутально знищувалися всі спроби організувати дебати на телевізійному каналі. Як тоді виглядали мас-медіа? Зарубіжні спостерігачі не йняли віри своїм очам або вухам - вони бачили суцільну пропаганду одного кандидата у радянському стилі та антирекламу проти його опонента. Усе це ще продовжується, але сьогодні все-таки є деякі зміни. 
Багато хто з них зараз знаходиться у таборі реформаторів та демократів. Їм сьогодні соромно й незручно, коли я питаю їх про 1999 рік. Вони визнають, що робили помилки, за які Україна заплатила дуже дорого і втратила дуже багато шансів. 
Виборчі перегони 2004 року розвіяли деякі міфи, котрі влада використовує й хоче використовувати далі. Перший з них - це те, що Олександр Мороз є політично збанкрутілим. Навпаки, він і досі залишається політиком-гуру (політиком-вчителем, яким він завжди був) і відіграє ключову роль у визначенні долі своєї країни. Бо від його підтримки залежить перемога Ющенка. Згадаймо, як намагалися знищити його політичну кар'єру у 1999 році! Але й дотепер ніщо не змогло його усунути ані від партії, ані від політики власної країни.
Другий міф - партії можна створити, як "створюються" або приватизуються корпорації, мас-медіа тощо. Партії, створені таким чином, не викликають довіру у людей, бо така "технологія" виявилася повністю фальшивою. А ті партії, які хотіли знищити, залишилися на політичній арені. Їх прийняла Європа. 
Ось і розвіявся третій міф: європейська інтеграція - це прерогатива для "невеликої купки правлячої еліти" в Україні. Соціалісти України інтегровані до європейських соціалістичних структур. Те ж саме можна сказати про Зелених. Не маючи представництва в парламенті, вони стали повноцінним засновником Загальноєвропейської партії Зелених у лютому 2004 року в Римі та чинником Європейського зеленого руху. Таким чином, лише ці дві партії з України визнані європейською політичною елітою і реально інтегровані у європейські політичні структури. А відбулося це без галасу, коли українські можновладці тільки розмовляли про європейську інтеграцію як пріоритет розвитку держави. 
Збираються хмари над олігархами та великим бізнесом. Попри те, що вони володіють заводами, майном та мас-медіа, вони не володіють думками і душами людей. Контролюючи людей та роблячи їх бідними, вони програють, бо не можуть отримати голоси. Навіть після страшенної антиреклами проти Ющенка більшість людей голосувала за нього в першому турі. 
Люди більше не бояться. Вони виступають і виступатимуть проти зловживання владою та повноваженнями. Ще один безпрецедентний факт в історії України за останні 10 років, коли лідер зміг зібрати сотні тисяч людей за покликом їхніх душ, а не за гроші. Чесні люди серед правоохоронних органів, банкіри, середні та малі підприємці - всі хочуть змін. І це сталося попри усі намагання маніпулювати громадською свідомістю через підконтрольні мас-медіа. Люди більше й глибше розуміють процеси, читаючи між рядків, добре розуміючи ту "правду", яка подається за дивним рецептом з екранів телевізора. 

НАМ БАЙДУЖЕ ХТО ВИ, 
НАМ ПОТРІБНІ ВАШІ ГОЛОСИ

Тактика, використана цього разу, не була суто сталінським методом: "не важливо, як голосують, важливо, як рахують", але вона була не набагато кращою - перекручення імен та прізвищ людей, відсутність їх у списку, додавання мертвих душ тощо. Цікаво, у країні, де багато років існувала традиція повного контролю через систему прописки, де кожна людина мала паспорт (на відміну від найпотужніших демократій у світі - США та Індії, в яких не всі мають паспорти, там паспорти дають лише тоді, коли людина їде закордон), як таке могло статися з списками? Тим більше, що зовсім недавно, у 2001 році, було проведено перепис населення. Після такого хаосу у будь-якій країні звільнилися б місця в кабінеті. На жаль, нинішній президент не вживав жодних заходів на вищому рівні з цього питання. Натомість він звільнив кількох голів райдержадміністрацій за те, що вони не змогли забезпечити необхідної кількості голосів провладному кандидатові. 
Ті, що стоять за цим хаосом, мало або зовсім нічого не знають про історію демократії людства. "Жодного оподаткування без представництва" - це базовий принцип американської боротьби за незалежність. Недоторканність приватної власності йде другим пунктом. Якщо ті українці, які не змогли проголосувати, призупинять виплати всіх податків як покарання влади за те, що остання ігнорувала інтереси громадян і порушила їхні права, чи можновладці матимуть можливість робити євроремонти своїх будівель та збільшувати витрати? На їхню ж думку, громадяни повинні виконати свої обов'язки, не важливо, поважає влада їх права чи ні. А права президента, прем'єр-міністра та невеликої купки людей завжди треба поважати. 
Кого б не обрав народ, головна проблема перед наступним президентом буде такою: як зробити так, щоб в українському суспільстві "деякі не були рівніші за інших". 
Жінки на Деміївському ринку гомоніли: Ющенко, мов, дивиться на Україну, як на підлітка. Воно і справді так, Україні всього 13 років. І він все зробить, щоб ця дитина стала дорослою, і поведе її, і навчить її того, що добре, а що погане в житті. Він зробить Україну незалежною, приведе до дорослої демократії. Інша жінка сказала, що Янукович її нагадує особу, яка піклується про старих батьків. Вона вважає, що він бачить Україну старою людиною, що потребує підтримки та допомоги. Він зробить країну залежною від себе. У цій дискусії мене вражало не те, що ці прості жінки здатні на поетичну алегорію щодо персоналії, але той спокій, рівновага та взаємоповага, що існували між ними під час розмови. 
Вибори 2004-го - крок вперед порівняно з виборами 1999-го. Та це не заслуга нинішньої влади. Попри численні спроби фальсифікації, помилки у виборчих списках, виборці мають два конкретні шляхи - і вони не пов'язані з старою байкою про комуністичний реванш. Це вибір між Свободою та Залежністю, Справжньою Рівністю та державницьким патерналізмом. Різниця між ними дуже дивна, як та, що існує між Добрим Здоров'ям та Ліками. Що Ви оберете? Здоров'я? Чи Ліки незалежно від стану Здоров'я? Але обережно, бо від ліків залежність збільшується. Якщо Ви Здорові, Ви оберете Здоров'я. А якщо Ви нездорові, Ви оберете Ліки. 
                                                                                                                                        Мрідула Гош

Якщо говорити про молодь, то для неї боротьба за пост президента США у 2004 році була важливою історичною подією - майже 21 мільйон виборців віком до 30 років прийшов до виборчих дільниць. З 1972 року це найвища явка на вибори представників цієї вікової групи. 
І ось тут можна заплутатися: оскільки загальна явка була великою, відсоток молоді, що прийшла на вибори, був таким самим, як і в 2000 році. Але відсотки можуть стільки ж приховати, скільки й виявити. Згідно з статистикою, у 2000 році молодь становила 16,4% виборців, тобто 16,2 мільйона голосів, у 2004 році - 18,4% виборців, тобто 20,9 мільйона голосів. Маємо стрибок у чисельності на 4,6 мільйона серед молоді, а також значне підвищення загальної явки. Серед громадян США віком від 18 до 29 років проголосувало більше ніж 51%. У 2000 році ця цифра становила 42,3%. 
Незважаючи на це, окремі люди - працівники мас-медіа, вчені мужі на телебаченні - розмірковували так: "Молодь йшла голосувати за Кері. Він не переміг. Значить, на вибори прийшла невелика кількість молоді". 
Серед вікових груп молодь була фактично єдиною, яка надала більше голосів представнику демократів - за Джона Кері проголосувало 54% молоді, тоді як за Буша - 44% (у 2000 році Ал Гор отримав 48%, Буш - 46%). Голоси молоді допомогли Кері перемогти у штатах Пенсильванія, Вісконсін і Огайо. Однак не буде помилкою вважати, що молодь безперечно розділилася у поглядах більше, ніж передбачалося. 
Сподівання на молодь були великими, оскільки проводилися грандіозні кампанії, за допомогою яких обидва кандидати намагалися добитися активної участі у виборах своїх прихильників. Наприклад, метою кампанії "Обирай чи програвай", яку проводила MTV, було мобілізувати 20 мільйонів молоді. У цьому році, особливо з серпня по жовтень, дивлячись MTV - або MTV2, Spike TV та The N - не можна було не побачити соціальну рекламу, пов'язану з виборами. 
"Це була виборча кампанія, в ході якої зверталася увага на велику кількість проблем", - каже Ян Рове, котрий контролював проведення кампанії "Обирай чи програвай". - Війна в Іраку, боротьба з тероризмом, підвищення цін на вищу освіту - усі ці проблеми непокоять молодь". Проте переважно ігнорується, що виборці мають різну освіту. На сьогоднішній день тільки третина людей віком від 18 до 29 років отримує вищу освіту або вступає до вищих навчальних закладів, хоча саме ці люди беруть найактивнішу участь у виборах. Отже, якщо мова вже зайшла про молодь, то її представники завжди голосували за цією закономірністю.