ВИБІР ТВІЙ ВСЕ АБО НІЧОГО!

      Цікаво, коли ще НІЧОГО не було, ТЕ, що мало чимось стати вже відрізнялось від НІЧОГО? І якщо не відрізнялось, то все одно їх було двоє. НІЩО і ТЕ, що мало чимось стати.
Потім ТЕ від надмірного страху (або любові?) до НІЩО вибухнуло і стало нашим Всесвітом, а НІЩО зникло. Його шукають і не знаходять. Правда, шукають не дуже ретельно, і то роблять це тільки вчені з радіотелескопами. Всі інші просто не думать про ЦЕ.
Іду з мітингу і думку гадаю, що краще: нічого чи дуля в кишені. Дуля в кишені матеріальніше наче, її і на хліб покласти можна, а нічого і до справи не пришиєш. 
З іншої сторони, нічого - воно завжди було, просто зараз зникло і може ще проявиться, а дуля -то від страху, а страх негативно впливає на нирки.
А що ж життєвий досвід? А він завертає вихор думок назад в минуле. В далеке минуле, у якому ще й неіснувало пісні- "як я малим збирався навесні іти у світ незнаними шляхами". І сорочки вишитої в мене не було. А був тоді у мене невеликий світ, обмежений селом, хатою і "червоною", бо із звичайної цегли, школою.
У школі працювали дивні люди. Називалися вони вчителями і роботою своєю вважали невпинне накладання великими лопатами різноманітних знань у пусті мізки інших дивних створінь, що їх називали учнями. Учні пропускали цей продукт повз вуха, щось в пам’яті лишалося, щось ні, жували хліб зі смальцем чи варенням під час великої перерви і з відчуттям наростаючого, невідворотнього, оптимістичного фіналу чекали закінчення уроків.
Уроки врешті-решт закінчувалися, учні з галасом виривалися на свободу, а вчителі з почуттям виконаного обов’язку відкладали свої лопати. Тепер вони ставали звичайними людьми з звичайними думками: де вчителька хімії діп"яла новий костюм? Що такого Гнат Петрович сказав Люсі Тимофіїївні, що вона з червоним лицем побігла до директора? Чи правда, що Франю Петрівну знову побив чоловік?
Але був один, який цим не переймався. Звали його навіть в ті часи вже архаїчним іменем - Євтихій Никонович. А прізвищем його старші учні лякали молодших - Куриленко! Характерно, що прізвиська він не мав. Його боялися. Навіть вчителі. Куриленко! Цього було достатньо щоб зіпсувати настрій будь-якому відміннику. Викладав він українську мову і літературу. І викладав фундаментально. Сховатися від його знань було неможливо.
Боявся його і я, доки не зрозумів одного разу, що єдиний засіб проти страху - знати. Знання перемагало страх завжди, бо Є.Н. міг бути різним, але ніколи несправедливим. Коли знаєш - він твій друг і навіть брат; ні - лютий ворог.
Одягався в темно-синій френч і галіфе. Було в нього вбрання і світле, але в такому винятковому випадку - О, це свято!- він нікого не опитував, був сумирним і лагідним.
На уроці відчуття були екстремальними як в концтаборі - не відповів - розстріл, попав - пронесло.
Виглядало це приблизно так.
- Учні, сьогодні розглядаємо параграф "Чергування приголосних". Лісовий, до дошки!
Сашко Лісовий з безнадією засудженого до десяти років тяжкої тюрми човгає до дошки.
- Хто черговий? Захаренко! Чому дошка не витерта? Не чую. Лісовий, ти витирай, витирай. Відповідай, Захаренко.
- Не встиг.
- Що не встиг?
- Витерти дошку.
- Добре. Лісовий сідай. Захаренко, до дошки.
У Сашка вигляд людини, знятої з ешафоту, в Захаренка - навпаки.
- Пиши: «Їхав козак за Дунай». Написав? Чим ти писав, курячою лапою?
- Крейда кришиться.
- А ти не натискай. Тепер з іменника "козак" треба створити прикметник. Давай. Твори! - У Захаренка вигляд далекий від творця, він дивиться на нігті. Вчитель довго не чекає. Треба наповнювати знаннями інших.
- Сідай! Два!- У нього для оцінки знань було два критерії: знаєш- п’ятірка, не знаєш -двійка. Тобто все і нічого.
- Ахрімова, Білієнко, Болохівський -, зачитує по алфавіту. Хто мовчить - двійка, хто відповідає - гранична лаконічність. Болохівський знає:
- Г-З-Ж; К-Ц-Ч; Х-С-Ш - його відповідь.
- Сідай, п'ять, - каже вчитель, лаконіч-ність цінується. Це правда, не означає, що хвиля опитування не докотиться до Болохівського ще раз. Розслаблятися небезпечно. Привілей сидіти стосується тільки тих, хто відповів. Всі інші стоять.
- Явдики! - закінчує перевірку знань Є.Н. Ті мовчки встають. Їх троє. Вони не знають. Вчитель знає, що вони не знають, але машина перевірки не пропускає нікого. Хто отримав двійку має шанс отримати п'ятірку під час другої чи третьої хвилі, але шанс цей незначний, з усього видно, що справа йде до переписування цілого параграфа після уроків. Тому після уроку української нема галасу, тиша як після бою. Хто вистояв - втішає тих, хто поліг в нерівній боротьбі. Але це сьогодні. Завтра - засвоїв матеріал і без помилок написав диктант, можеш не хвилюватись - п'ятірка за чверть гарантована.
Отаке - то вспливає в голові, коли хочеш поспілкуватися з внутрішнім голосом. Коли став старшим, зрозумів магічне значення такого вишколу. Такої двоїчної арифметики. Це не тільки простіше. Це по-чесному. Вчитель готував мене з граматики, а підготовив до життя. Це був його потаємний план, програму якого він вклав у мене. Я тільки не розумів тоді цього. 
І був несправедливий до нього в думках своїх. Спасибі і пробач мені Вчителю. Хай ці слова вдячності торкнуться твоєї душі в тих світах, де мандрує вона тепер. 
Світ багатокольоровий, світ багатозначний і різноманітний. Можна сховатися за будь-яким кольором, можна балансувати на грані світотіні дуже довго, можна все життя так нічого і не зрозуміти. А можна згадати вчителеву школу і не дурити себе. Настане мить і станеш перед вибором: біле - чорне, демократія або тоталітарізм, все або нічого!
- Твій вибір! 

Віталій Кононов