За повідомленням www.ПРАВДА.com.ua, результати дослідження української інтернет-аудиторії, оприлюднені компанією "SputnikMedia.net", показали, що напередодні виборів, а саме за місяць жовтень 2004 року, український інтернет став заполітизованим. 
Запит за ключовим словом "Ющенко" займав 17 місце (978 запитів на місяць), 22 позицію в рейтингу займав "5-й канал" (875 запитів), запит по ключовому слову "Янукович" - на 33 місці з 744 запитами. Спостерігачі відзначають, що раніше дуже популярне в пошуковиках слово "секс" на той час поступилося "політичним запитам". Тому "еротика" стала на 30 місці з 776 запитами, а "sex" - на 38 з 602 запитами.

ОДНАК .... 
Лідерська позиція за кількістю запитів як і раніше належить слову "реферати" - з 8151 запитами.... 
Навіть під час помаранчевої ейфорії "плагіат" працював тихо і безперервно. 
Пропонуємо до уваги читачів комплексне обговорення світової проблеми плагіату в освіті та житті. 

ПЕРВОРОДНИЙ ГРІХ 

"Де потрібно зупинитися? Межа така розпливчаста і водночас дуже чітка. Дозвольте мені пояснити, що я маю на увазі. Я завжди хотіла написати книгу. Мабуть, ця мрія ніколи не здійсниться. Пояснення цьому - у моєму характері: я багато читаю і, читаючи, знаходжу частинки моєї можливої повісті у кожній прочитаній книзі. В одній із них я пізнаю своїх власних героїв, а в іншій сюжет подано так, як це зробила би я. Різниця полягає тільки в тому, що я не зробила цього першою.
Правду кажучи, мені дуже хотілося б написати щось таке, чого ще не виклав на папері жоден письменник. Можливо, мені бракує натхнення? А може, причиною є те, що яким би великим воно, це натхнення, не було, його все одно не вистачатиме…
Як і усе довкола, у літературі часто змінюються форми і стилі. Та завжди в основі літературного твору лежить якась істина, виражена в образах, словах. Літературою таким чином записується саме життя.
Мені справді цікаво, чи книжки, які ми читаємо, є оригінальними продуктами саме авторського розуму чи це просто ефектні збірки вкрадених ідей? Можливо, чим більше ми читатимемо книжок, тим більше варіантів відповідей у нас буде. А, можливо, навпаки, будемо ще більше збентежені? Мені знадобиться деякий час, щоб зрозуміти це. І, можливо, я також зрозумію, як написати книгу, яку весь час хотіла написати. І найважливіше: мій твір буде оригінальною роботою, чи я просто досягну успіху у витонченому мистецтві плагіату?

Сандья Сурі

ПЛАГІАТ - ЛІТЕРАТУРНИЙ РИЗИК 

Нещодавно колегою був спійманий на місці злочину головний журналіст і редактор "Гіндустан таймс". Він використав статтю, надруковану в одній із американських газет кількома місяцями раніше, і розмістив її в газеті, редактором якої був, як свою власну, не потурбувавшись навіть змінити стиль написання. Результатом було ганебне звільнення його з посади, а автор вкраденої статті була приємно вражена таким сюрпризом, оскільки вона вже звикла, що інші займаються плагіатом, тобто привласненням її творів. 
…Вперше з плагіатом я зіткнувся декілька років тому, коли тільки вставав на ноги як письменник. Найщасливішим днем у моєму житті був день, коли моя стаття була надрукована на першій сторінці однієї з провідних національних щоденних газет. Задерши носа, я усюди ходив з газетою в руці, розмахуючи нею перед будь-ким, хто не відмовлявся поглянути, і я сяяв від радощів, бачачи там своє ім'я, виділене жирним шрифтом. Тижнем пізніше ця ж стаття з'явилася в особистій газетній колонці поважного журналіста, який був більше ніж удвічі старшим за мене, і, до того ж, вона була майже не змінена. Чи міг я щось зробити в даній ситуації, наприклад, підійти до нього, розмахуючи газетою зі своєю статтею? Чи звернули б на мене увагу взагалі? Навряд. 
Через декілька років ще одна моя стаття, раніше надрукована у відомому журналі, з'явилася у редакторській колонці національної щоденної газети; її скопіювали, не змінюючи майже нічого, а "автором" був один із власкорів. На цей раз я був вже дорослішим і мудрішим, і тому надіслав редактору газети листа з вирізками своєї статті та її копії під чужим ім'ям. Я був впевнений, що кореспондента притягнуть до відповідальності. Відповіді на листа я не отримав. Але статті цього кореспондента більше не з'являлися у цій газеті. "Нарешті, перемога!" - подумав я тоді. Але моя радість не тривала довго - десь через шість місяців стаття цього кореспондента знову з'явилася в тій газеті. 
Доки люди писатимуть самобутні, оригінальні твори, буде існувати таке явище як плагіат. Плагіат - це зло, яке і далі житиме, оскільки у цьому світі новаторів менше ніж людей, які використовують чужі ідеї. У країнах, де закони щодо авторського права не суворі, плагіат особливо легко можна подати як результат "натхнення". Скептики вказують на те, що Інтернет підвищив імовірність здійснення плагіату, оскільки через Інтернет можна "скачати" твори будь-де у світі, і автор не дізнається про це. 
Це правда. Але, з іншого боку, Інтернет дозволяє користуватися унікальним масивом інформації, що зветься "архіви". Відразу після того, як людина дізналася про те, що її твір вкрадено, вона може виловити його в архівах, щоб довести, що цей твір належить їй. Спробуйте те ж саме з друкованими джерелами, і ви, імовірно, закінчите життя в темному складі свого видавця, перебираючи запилені газети!                                            

Антара Нанда

ПЛАГІАТ І ЛІТЕРАТУРА - ДИХОТОМІЯ

Закон про авторське право звучить так: коли людина переписує щось з однієї книги - це плагіат; коли з двох - дослідницька робота. В одному із своїх есе Рабіндранат Тагор подає два приклади списування під час екзамену: в одному людина списує з книги, яку вона принесла до аудиторії, в іншому - з тієї ж книги, хоч та "зберігається" у її голові. Тагор майже не знайшов різниці між цими двома прикладами. Якщо перший викликає відразу, то другий не дуже від нього у цьому відрізняється. 
Як і творчість в цілому, літературу слід розглядати, звертаючи увагу на те, що вона знаходиться у часі і просторі. Так само потрібно аналізувати і авторів. Література відображає події, процеси та явища у суспільстві у певний період розвитку. Ідеї у літераторів теж з'являються згідно з цим принципом. І тому між ідеями літераторів певної епохи повинна існувати певна однаковість. Епоха закінчується в ту мить, коли в основних елементах її літератури з'являється щось принципово нове. 
У підлітковому віці я написав роман. Це була дивна і необдумана спроба щось написати, викликана нетерпеливістю і дитячим максималізмом. Через сором'язливість я нікому не показував його, окрім найближчого друга. Через декілька днів я пішов дивитися кіно і був приголомшений, коли побачив, що сюжет фільму і сюжет мого роману були однакові. Фільм було знято за сюжетом відомого письменника задовго до того, як з'явився мій юнацький твір. Я викинув його через страх отримати клеймо плагіатора. Висновок з цієї історії такий: упереджене розуміння явища "плагіат" є шкідливим для творчості. 
"Махабгарата і Рамаяна" формувалася із усних сказань (основна частина літературного процесу того часу). Згідно з сучасним поняттям явища "плагіат", Ведавьяс і Махаріші Валмікі також можна назвати плагіаторами. Шекспір брав багато сюжетів з надрукованих історичних і літературних творів, і перетворював цей матеріал у власні літературні шедеври. 
У питанні сучасного розуміння явища "плагіат", пов'язаного із законом про авторське право, я відштовхуюсь від того, що простору для творчості і виявлення своєї оригінальності повинно бути достатньо. Сучасне поняття плагіату не є "живим", і згідно з цим діють механічно, не думаючи. Усе це перешкоджає творчості; отож - я за більш "живе" поняття. 

Тапан Дас Гупта

НАПУТНІ СЛОВА  

Оригінальність швидко стає рідкісним товаром у сучасному світі. На кожну новаторську річ, яких створюється багато, припадає велика кількість вторинних. Поп-культура є майже пеаном досягнень митців минувшини. 
Поміркуйте: скільки разів ви дивилися голлівудське кіно, в якому сцени були запозичені з іншої стрічки цієї ж кінофабрики, наприклад, тріллера? Скільки разів ви розуміли, що "нова" пісня - це просто результат перекроювання, видозмінення і злісного зловживання старою піснею? Ви, можливо, запитаєте: а чому література повинна відрізнятися від поп-культури? Літературний твір, який претендує на назву оригінального витвору мистецтва, містить світогляд письменника. Те, що письменники вигадують характери героїв, ситуації, емоції, які не існували раніше, і вплітають їх у схожу на павутиння тканину розповіді, є рушійною силою цивілізації. Здатність письменників робити такі речі свідчить, що людина спроможна звертати увагу на те, що існуює поза нею, дивитися далі тих життєвих умов, у яких вона знаходиться.
Не варто ігнорувати або принижувати значення натхнення у літературі. Нас усіх надихає щось, що ми десь прочитали і побачили, і це відобразиться у тому, що ми напишемо. Але письменникам важливо залишатися чесними щодо своєї творчості і творчості інших.
Якщо коротко, то оригінальність відображає здатність людини мріяти. І викрадення мрії справді не можна вибачати.

СКІЛЬКИ КОШТУЄ СЬОГОДНІ ОСВІТА?  

 Привласнення  чужих здобутків, себто плагіат, як явище, з’явилося, напевно, коли заняття літературою, мистецтвом, розумовою працею стали престижними. Факти плагіату спостерігалися протягом усієї історії розвитку науки і мистецтва. В усі часи плагіаторів засуджували як самі автори, так і суспільство. Однак, незважаючи на моральний осуд і правову охорону авторських прав, це негативне явище продовжує існувати, а останніми роками спостерігаються тенденції його подальшого поширення.

Це, насамперед, пояснюється збільшенням обсягу інформації, розвитком науково-технічного прогресу, і зокрема комп'ютерних технологій, появою нових джерел даних, а також, звичайно, збільшенням користувачів Інтернету, їх кількість в Україні у 2003 році зросла у півтора рази і склала 3,8 мільйона осіб. За інформацією Державного комітету зв'язку та інформатизації України,  минулого року кількість користувачів Інтернету досягла 8% населення, при тому що роком раніше, за даними комітету, вхід до всесвітньої мережі могли дозволити собі 5 відсотків. Кількість інтернет-сайтів в українському сегменті зросла на 4,2% і складає 28,8 тисячі. Підключитися до Інтернету сьогодні вже не є проблематичним. Найдешевший Інтернет - доступ, що комутується через телефонні мережі, (їх у народі називають "Дай лапу!").

Комп'ютерні методи обробки, передачі та копіювання текстів істотно скорочують час і сили на збір та підготовку матеріалів, що викликає інтерес ділків від науки. Сьогоднішня молодь вміє швидко знаходити безліч потрібних матеріалів, вибирати з них найцікавіше та, комбінуючи все докупи, називати новим ім’ям. Ось така наука.

А проте найбільшого поширення ці явища набули в системі освіти. Безумовна і незаперечна користь від комп'ютеризації навчального процесу, науково-дослідної діяльності студентів. Однак усі переваги комп'ютерної техніки можуть бути використані і на шкоду навчанню, що сприяє дискредитації традиційних педагогічних методик, а в підсумку призводить до зниження рівня підготовки фахівців.

У сфері вищої освіти завжди існував нелегальний ринок платних послуг з виконання письмових завдань (курсових, контрольних і дипломних робіт) для ледачих чи недолугих студентів. З розвитком комп'ютерних технологій, появою мережі Інтернет цей бізнес одержав могутній поштовх. Виникли і розвиваються електронні бази даних (навіть міждержавного масштабу), широко застосовується сканування документів, використання електронної пошти, пошук інформації в комп'ютерних мережах, інтелектуальна обробка тексту засобами перевірки граматики й орфографії і т.п. Виконання такого роду послуг уже не вважається аморальним, і цей вид діяльності виходить з «підпілля». Оголошення про платну підготовку робіт для учнів відкрито поширюються як приватними особами, так і комерційними структурами. На жаль, серед тих, хто займається таким бізнесом, зростає число співробітників навчальних закладів. До речі, “всучити” подібне оголошення студентові можуть навіть біля дверей його альма-матері. Ціна диплома з гуманітарних дисциплін сягає в Україні до… 200 доларів! (залежно від складності завдання), бакалаврської “корочки”- близько 100 доларів, курсової роботи- приблизно 50 доларів. Після оплати замовник одержує кінцевий продукт, нерідко підготовлений на досить високому рівні, як за формою, так і за змістом, але не досягається мета, поставлена викладачем. Новий автор найчастіше навіть не переймається результатами «своєї» праці.

Плагіат і супроводжуючий бізнес, на жаль, набувають поширення і в науковому середовищі. Особливо при підготовці до захисту дисертаційних досліджень з гуманітарних наук. Рівень цих праць, звичайно, не можна порівнювати зі студентськими, а тому і розцінки за послуги такого ґатунку на кілька порядків вищі. Ні для кого не є таємницею існування в мережі Інтернет сайтів, що містять готові студентські роботи практично з будь-якої дисципліни і тематики. Про них знають і студенти, і викладачі. Анонімні автори пропонують цілий комплекс послуг для здобувачів навіть вченого ступеня. Крім того, виконавці замовлень стверджують, що мають можливість розпоряджатися більш ніж 20 тисячами дисертаційних досліджень, захищених останнім часом. Іншим аспектом проблеми є діяльність з платної підготовки дисертації і навіть її супроводу аж до захисту і проходження через Вищу атестаційну комісію України (ВАК), що можна вважати своєрідним науковим ремісництвом. За визначену суму клієнту організується потрібна кількість публікацій, «кишенькові» опоненти, «дружня» спецрада, текст виступу на захисті і навіть відповіді на питання, що будуть задані присутніми.   

Цікавим фактом є те, що більшість студентів-першокурсників усе ж таки відвідують бібліотеки та сумлінно ставляться до завдань викладача. Але таке ставлення до предметів швидко минає, особливо коли з’ясовується, що однокурсники, які все «скачали» з Інтернету, нічого не вчили і навіть ніколи не бачили свого викладача, отрималу ту саму або й вищу оцінку. Навіщо я вчив, навіщо ніч не спав? Такі запитання часто можна почути біля аудиторій після іспиту чи заліку.   

Окрім того, за останні два-три роки зросла кількість абітурієнтів, котрі не псують собі нервів вступом на загальних умовах, а відразу погоджуються вчитися на контрактній основі.

Скільки ж коштує диплом про вищу освіту, тобто скільки доводиться платити “контрактникові” за своє навчання? Алгоритм встановлення вартості навчання доволі простий: планово-фінансовий відділ бухгалтерії університету калькулює витрати на одного студента, тоді спеціальна комісія (головний бухгалтер, представник ректорату (проректор з фінансово-господарської діяльності або навчання) та керівник плано-фінансового відділу) розглядають цей кошторис, вносять або не вносять пропозиції щодо його змін. Вищою інстанцією, яка затверджує суму, є ректорат, суму фіксує підпис ректора. Суб'єктивним фактором, від якого також залежить вартість навчання, є цінові межі на певну спеціальність в інших вузах. Встановлену вартість навчання переглядають, найрідше, щороку, найчастіше – щосеместра, залежно від того, платять раз на рік, чи - посеместрово. Підставою для змін суми може стати навіть підвищення вартості комунальних послуг чи указ президента про підвищення платні професорам, адже єдине стабільне джерело фінансування наших вищих навчальних закладів – це надходження від студентів-платників.

Чому ж студенти (навіть ті, які платять за освіту) не бажають вчитися? Чому іноді складаються кумедні ситуації, коли вони приносять реферати, курсові, бакалаврські з різними назвами та майже однаковим змістом?  Можливо, у багатьох справді немає часу писати, скажімо, курсову, яка може і не знадобитися в житті. Адже останнім часом диплом про вищу освіту (який  коштував кругленьку суму) не дуже допомагає при працевлаштуванні. У багатьох організаціях про нього навіть не запитують, не кажучи вже про те, що він може якось сприяти підвищенню зарплатні. Тому майже усі студенти поряд з навчанням намагаються деінде працювати і майже усі вони мають доступ до Інтернету, де саме і відбувається навчання. А змісти однакові, тому що все йде по колу: я “скачав” та “повісив” на сайт, у мене скопіювали, по-новому назвали та знову повісили на той самий сайт.

На жаль, у сьогоднішньої молоді склалася досить сумна думка: що вчив - те і знаю (а вчив дуже мало), як платять - так і працюю (а платять в Україні мало). А з іншого боку, існує певна кількість номенклатурних дітей, у яких була можливість навчатися за кордоном за рахунок коштів батьків (переважно, батька). Якщо вони повертаються, їх працевлаштовують також батьки на високу зарплатню (не важливо що він (вона) знає). Частіше вони керують бізнесом здалека. Рідкісним феноменом стає та частина молоді, яка власними зусиллями здобуває освіту за кордоном (завойовуючи іноземні стипендії та фонди).    

Із власного досвіду: 

Хоч я лише цього року отримала диплом фахівця, багатьох викладачів я вже геть не пам’ятаю, а предмети, які вони викладали, чесно кажучи, зовсім вилетіли з голови. У чому тут справа? Мабуть, суворіші викладачі, які заставляли все вчити, запам’ятовуються назавжди, і знання їх предметів не раз знадобляються у житті. За що можна лише подякувати.

Отож, повертаючись назад, спробую змалювати стисло студентські клопоти. Так, чимало студентів кажуть: «Невдовзі сесія, треба навдатися до бібліотеки», але у переважної більшості такого бажання не виникає. Всі знають, що заздалегідь слід подбати про конспекти - на заліках та іспитах викладачі дуже люблять їх збирати. Але спритні студенти вміють полегшити собі працю та мати більше вільного часу - вони просто "позичають" конспекти у старшокурсників, і сесія для них - це завжди свято, на якому можна весело провести час із друзями.

Списування в українській системі освіти перетворилося на вид мистецтва, в якому студенти роблять винаходи і залюбки діляться ними між собою. Рукописні тексти відходять у минуле, зараз студенти використовують для підказок Інтернет і мобільний зв'язок.

Кожен студент вибирає один білет і має 20 хвилин, щоб підготувати детальну відповідь па кожне запитання. На 5 курсі уже вистачає 15 хвилин, аби списати відповіді. Шпаргалки можуть бути сховані де завгодно: під одягом чи в будь-якому приладді, яке він використовує. Списуючи, варто пам'ятати одну просту істину: викладач бачить все й усіх, тому навіть найпотаємніші спроби дістати "шпору" і списати навряд чи залишаться непоміченими, але якщо викладач мовчить, значить все нормально. Та найнахабніше, коли студент бере аркуш, схожий на екзаменаційний за розміром, пише відповідь на білет (часом знаючи, який саме витягне) та на іспиті непомітно підмінює чистий аркуш на списаний.

Не всі викладачі мають однакову думку щодо списування. Дехто вважає, що написання шпаргалок - це спосіб закріплення матеріалу. Інші викладачі суворо забороняють використовувати шпаргалки. Зазвичай студенти не знають, який саме професор буде екзаменувати їхню групу до самого іспиту.

Але якби виганяли зі школи або відраховували з інституту за списування, учнів і студентів стало б приблизно вдвічі менше. Тому навіть комісія може подивитися крізь пальці на пару дрібних помилок або зробити вигляд, що не помічає у себе під носом колективного списування.

Так, за деякими оцінками, наприклад, тільки в США понад 50% школярів і 80% студентів регулярно списують домашні завдання з мережі Інтернету. У російсько-українському сегменті Інтернету точні дані отримати складніше, однак практика показує, що, скажімо, в досить інтернетованних містах кожен другий реферат інтернетівського походження.

Сьогодні, банк рефератів, проголошуючи себе найбільшою рефератною колекцією Рунету, заявляє про базу даних у більш ніж 25 тисяч найменувань. Тому багато викладачів (особливо технічних вузів) часто вимагають виконання домашніх творчих завдань вручну. Керуються вони, як правило, тим, що написаний, а не надрукований текст більше схожий на самостійну роботу.

Леся  Буценко